Окрім туризму, я займаюсь фотографією, Кам’янець-Подільський дуже фотогенічне місто. Це місто культурної спадщини, адже тут налічується понад 200 пам’яток. Крім того, величний каньйон річки Смотрич перерізає невеличкі гори – Медобори, що створює мягкий клімат. Це ще одна причина чому Кам’янець має особливий шарм взимку, та богемний лоск літом. Сонце на світанку і на сході підсвічує туман в каньйоні з якого підіймається скелястий острів Старого міста. Старий парк на схилах скель приховує звуки… і тут як ніде відчувається велич історії. До речі парк великий та має безліч захованих стежок у своїх надрах. Під час екскурсії по новому місту та парку, туристи завжди звертають увагу на алею велетенських лип… А професійні фотографи знають, що під липами часто можна зняти фото з унікальним золотим блиском. У Кам’янці-Подільському є чотири фотомайданчика. Два біля ратуші. Один біля Вірменського бастіону та один у фортеці. Де завжди можна зробити гарне селфі на фоні історичного неповторного ландшафту.
Ратуша в Кам’янці-Подільському – унікальна пам’ятка XIV – XIX століть. Ії існування є наслідком надання місту Магдебурзького права князями Коріатовичами та його подальшим підтвердженням польською короною. Складається із зали ради та годинникової вежі. З середини XVI століття тут знаходилися органи самоврядування польської громади міста Кам’янець-Подільський. Загалом у місті існувало три національні громади, які мали свої магістрати. Під будівлею розташовувалися великі підвали, що сполучалися підземним ходом з іншими частинами міста.
Раніше на Ратушній площі стояв стовб ганьби та працював кат. Тут страчували гайдамаків. А у 1814, 1818 і 1823 карали непокірного Устима Кармалюка. У 1754 році Ратуша зазнала значних змін. Вона була повністю перебудована за проектом архітектора Яна де Вітте. До основної будівлі була приєднана прямокутна вежа. Саме там, у 1756 році, були встановлені два дзвони, а у 1884 році, з’явився механічний годинник, який і до цього часу вимірює час. Над вхідними дверима та балконом вмурована у стіну меморіальна плита з латинським написом, що свідчить про реставрацію Ратуші у 1754 році на кошти воєводства. Старовинний герб Поділля – Сонце – можна побачити трохи вище.
При вході до Ратушної площі, стоїть пам’ятник туристу з фотоапаратом. Як нагадування, що тут скрізь фотозона. Навколо достатньо крамничок та невеликих кафе. Увечері, коли закриваються музеї, тут часто можна зустріти багато туристів. Зараз це популярний майданчик для проведення свят та фестивалів. Ратуша це унікальна пам’ятка архітектури що поєднує стилі ренесансу та бароко. Вона є одним із ключових символів Кам’янця-Подільського і привертає увагу своєю незвичайною красою та історичною значимістю.
Кам’янець-Подільський замок або як його іноді називають “Кам’янець-Подільська фортеця” – дуже цікавий об’єкт та головна пам’ятка міста. Розпочав він свою історію у XIV столітті. Тоді цю територію відбили в татар Литовськи князі. Брати Коріатовічи, онуки великого князя Литовського – Гедіміна, заснували місто і для його охорони та контролю, побудували невеликий кам’яний, трикутний замок. Можливо за допомогою німецьких майстрів. Трохи згодом місто стало столицею їх князівства. Розміром у стандартну Eвропейську державу, що займала 2/3 Сучасної України. У XV столітті місто та замок, внаслідок 40-річної прикоронної війни між Литвою та Польшею, захопили поляки. На три с половиною століття замок став польским. Завдяки зручному розташуванню та природним укріпленням-скелям він веретворився на головний опорний пункт на цьому напрямку. Далі була Османська Імперія. Тому укріпленням фортеці зайнялись ретельно. В 1544 році, під час реконструкції королівським архітектором, замок в цілому набув тих обрисів, що має зараз. Головними нововведеннями було будівництво двох п’ятикутних артилерійських веж – Нової Західної та Нової Східної. Перед Новою Західною розташовуеться башта Денна. Найвища башта замку. Раніше на ній знаходились дві найпотужніші гармати а на даху “Орлик” звідки вартовий спостерігав за старою Хотинською дорогою. Крім того Денна є однією з найстарших веж замку. І її всебічне вивчення може прояснити питання існування першого кам’яного ядра замку.
Після винаходу гранульованого пороху та чавуну в артилерії відбулася технологічна революція. І розвиток вогнепальної зброї загалом пішов дуже швидко. З огляду на це, кам’яний замок середньовічної баштової системи, на початку XVII століття, загалом втратив свої оборонні властивості. В основному завдяки існуючим типам озброєнь – важким гарматам та пороховим мінам. Застарілі фортифікації фортеці потребували техноологічних рішень принципово іншого типу. Тож у 1617 – 1621 роках було збудовано замок нової бастіонної системи, т.зв. “Гонверк”. Або “Новий замок”. Бастіони, які довели свою ефективність у війні Нідерландів за незалежність, швидко витісняють застарілі баштові системи фортифікації по всій Західній Європі. Так сталося й у Кам’янці-Подільському.
На жаль, гонверк вочевидь не мав контр мінних галерей, зовсім. Що було технологічним прорахунком. Також Нова Західна вежа мала ” сліпі ” зони. Чим скористалися турки, які внаслідок облоги та двох мін, зруйнували фрагмент гонверку, потім Нову Західну вежу і захопили замок у 1672 році, і володіли ним до 1699р. Поляки повернувшись до Кам’янця за Карловицьким мирним договором, істотно зміцнили саме старе місто. Однак у 1793 році, в результаті другого поділу Польщі, Кам’янець-Подільський перейшов під контроль Російської імперії. Але тоді замок уже не мав військового значення та використовувався як в’язниця.
Башти замку прикрашені гербами, мають власні назви, часто на честь будівельників чи меценатів. Наприклад вежа Лянкоронська пов’язана зі старостою Кам’янецьким Станіславом Лянцкоронським, який вочевидь фінансував її будівництво.
На даний час фортеця відомий туристичний бренд, який щороку відвідують тисячі туристів. По всій Україні її обриси відразу впізнають.
Кам’янець-Подільський – це стародавнє місто зі славетною та величною історією. Спочатку тут був невеличкий град слов’янського племені Тиверців, який увійшов до складу регіону “Пониззя” зі столицею у Бакоті. Ця територія згодом стала частиною Галицько-Волинського князівства. А пізніше була завойована Монголо-татарами. У XIV Великий Литовський князь Ольгерд розбив татар та відвоював цю територію яку передав в управління племінникам – князям Коріатовичам. Князі розбудували для захисту свого нового князівства 12-14 фортець, і столицею зробили спочатку Смотрич, а потім Кам’янець якому надали Магдебургське право. Причиною перенесення столиці стало те що “Старе місто” – це скелястий острів площею 121 гектар з прямовисними скелями висотою 40 метрі, що дуже зручно для оборони.
Завдяки вдалому розташуванню та Магдебурзькому праву місто швидко розвинулося і за нього почалася війна з Польщею, яка його й захопила у XV столітті. Польща підтвердила Магдебурзьке право, надала Кам'янцю статусу королівського міста і суттєво і якісно зміцнила фортифікації. У Кам'янці активно починають діяти цехові організації. Завдяки вигідному розташуванню поряд з багатими торговими шляхами, швидко розквітає торгівля. Внаслідок чого місто увійшло до трійки найвпливовіших українських міст, разом із Києвом та Львовом. З кінця пізнього середньовіччя тут діють три національні громади “Руська”, Польська та Вірменська. Кожна з яких має власний магістрат, квартал, ринкову площу, різноманітні права, обов'язки та привілеї. Кам'янець довгий час був розвиненим адміністративним та культурним центром величезного історичного регіону Поділля. Площею пропорційною стандартній Європейській державі.
